Духовна скарбниця Поділля

Залишити коментар

Вагомо причетна до збагачення духовної скарбницi обласного центру Хмельницька органiзацiя Нацiональної спiлки письменникiв України, яку вже бiльше, нiж пiвтора десятка рокiв очолює вiдомий поет, заслужений працiвник культури України Микола Федунець. Нинi цей творчий колектив об’єднує понад два десятки майстрiв художнього слова. Митцi беруть дiяльну участь у лiтературних подiях, присвячених видатним людям, чиє життя i дiяльнiсть пов’язанi з Хмельниччиною та її столицею. Здобули популярнiсть Днi письменницької органiзацiї у шкiльних та студентських аудиторiях, вечори прем’єрних видань, заходи по вiдзначенню ювiлеїв класикiв красного письменства, творчi звiти лiтераторiв перед земляками.

Мiсто над Бугом, його сива минувшина, бурхливе сьогочасся, непересiчнi долi землякiв знаходять вiдображення у творчостi членiв письменницької органiзацiї. Художньо-документальний роман “Пароль – “Проскурiв” опублiкував Микола Мачкiвський. Конкретнi подiї та факти стали основою роману Петра Карася “Буремний Буг”, низки творiв Бронiслава Грищука та Вiталiя Мацька. З повагою вимовляються шанувальниками лiтератури iмена Iвана Iова, Павла Гірника, Миколи Магери, Олександри Ванжули, Бориса Мамайсура, Василя Горбатюка, Миколи Сумишина, Анатолiя Ненцiнського, Надiї Пукас, Нiни Шмурикової, Петра Савчука, Ольги Ткач, котрi також проживають у Хмельницькому. Усi вони своєю творчiстю сприяють дальшому розвою в рiдному мiстi духовностi, культури, утвердженню iдеалiв Незалежностi рiдної держави.

Advertisements

Олександр Іванович Кисельов

Залишити коментар

Олександр Іванович Кисельов (* 29 березня (11 квітня за новим стилем) 1903, село Сатанівка, нині Городоцького району Хмельницької області — † 24 лютого 1967, Київ) — український літературознавець, перекладач. Доктор філологічних наук (1964).

Коли Сашко підріс і здобув початкову освіту, батьки надумали віддати 10-річного сина в науку до Кам’янця-Подільського — до хлоп’ячої духовної школи. Вступив хлопець до підготовчого класу. Щоб матеріально забезпечити своє навчання, вступив до архієрейського хору — цим самим здобув право безкоштовно вчитися, а також першочергово брати шкільні підручники. Закінчивши 1919 року училище, 16-річний Сашко перейшов до Подільської духовної семінарії. Узимку вчився, а влітку ходив на заробітки. А тим часом 1920 року сім’я Кисельових із Сатанівки переїхала поближче до Кам’янця — в село Великі Вірмени (нині Великозалісся). 1921 року в Кам’янці-Подільському відкрилися педагогічні курси імені Івана Франка. Олександр Кисельов разом з іншими семінарськими товаришами вступив на ці курси. Щоб мати змогу вчитися, Олександр шукав якоїсь допоміжної роботи. Олександр у травні 1925 року вступив практикантом до Кам’янецького дитячого містечка, відвідував учительські курси з перепідготовки. Наприкінці червня, коли були іспити для осіб, що бажають учителювати, Олександр Кисильов успішно склав іспит і здобув право вчителювати.

1931 року 28-річний Олександр Кисельов вступив до КІНО (Київського інституту народної освіти; через два роки це знову був Київський університет, колись розформований більшовиками). 1936 року, закінчивши філологічний факультет Київського університету, Олександр Іванович на три роки став у ньому аспірантом кафедри української літератури. Знайшлася і тема, яка стала справою життя Олександра Кисельова: життя та творчість Павла Грабовського.

Якраз 1939 року мало святкуватися 75-річчя з дня народження Павла Арсеновича. Але життя та творчість цього поета були на той час мало дослідженими. Тож Олександр Кисельов поїхав у Тобольськ, де жив у засланні та помер поет, відшукав у Фрунзе сім’ю письменника, зібрав і записав спогади про Павла Грабовського від його друзів і знайомих по засланню, розшукав статті та кореспонденції поета в сибірських газетах, виявив низку архівних документів, що стосувалися поета. Підсумком цієї роботи стала монографія Олександра Кисельова «Павло Грабовський. Його життя та діяльність» (1940 рік), за яку дослідникові наступного року надали учений ступінь кандидата філологічних наук.

Війна перервала плідну працю вченого. У складі військ І Українського фронту Олександр Іванович пройшов від Дніпра до Ельби. Службу в Радянській армії закінчив у травні 1946 року начальником дивізійної партійної школи. Демобілізувавшись, учений знову працював в Інституті літератури АН УРСР. За сумісництвом у Київському університеті читав загальний курс української літератури та спецкурс «Життя та творчість Павла Грабовського». І, звичайно, не покидав досліджень, підсумком яких став вихід у світ тритомника Павла Грабовського (у 1959—1960 роках), два видання монографії про життя й творчість поета (1951 і 1959 року). За друге, доповнене і перероблене видання монографії Олександру Івановичу 1963 року присудили учений ступінь доктора філологічних наук. Досліджував учений і творчість інших письменників 19 століття, зокрема, поетичну творчість Івана Франка.

Не обминули Олександра Кисельова і переслідування. Наприкінці 1940-х року Олександра Івановича тричі викликали на допити енкаведисти за наклепами на нього як «запеклого націоналіста». 1964 року вченого звільнили з роботи, зовсім забули. Помер учений 24 лютого 1967 року. Вдові Любові Потьомкіній удалося впорядкувати збірник вибраних праць Олександра Кисельова, який 1972 року під заголовком «Література гарту й боротьби» побачив світ у видавництві «Дніпро».

Віталій Петрович Мацько

Залишити коментар

Віталій Петрович Мацько (* 24 квітня 1952, село Шрубків Летичівського району Хмельницької області) — український літературознавець, краєзнавець, журналіст. Член Національної спілки письменників України. Кандидат філологічних наук. Лауреат Хмельницької обласної премії імені Тараса Шевченка за 2007 рік.

1969 року закінчив середню школу в Меджибожі. У 1970—1972 роках служив в армії. 1973 року закінчив Хмельницький технікум радянської торгівлі. Працював продавцем у Хмельницькому, майстром будівельного управління «Спецбудмеханізація», 1988 року заочно закінчив факультет журналістики Київського університету. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Працював кореспондентом районної газети «Прибузька зоря» (Хмельницький), заступником редактора газети «Колгоспне життя» (Летичів).

У 1990—1994 роках жив у Кам’янці-Подільському. Працював у газеті «Кам’янець-Подільський вісник»: заступник редактора, коректор, виконувач обов’язків редактора. Одночасно викладав на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). Від 1994 року живе в Хмельницькому. 17 грудня 1994 року Мацька обрано головою Хмельницької обласної організації «Просвіта»

Поетичну творчість розпочав 1969 року. Активно займається краєзнавством. Автор низки статей багатотомної Української літературної енциклопедії. Співавтор збірки нарисів «Дзвони пам’яті» (1990), «33-й голод» (1991), в яких широко представлено Хмельниччину.

Важливе значення для краєзнавства має біографічний довідник Мацька «Літературне Поділля» (1991).

Петро Прокопович Карась

Залишити коментар

Петро Прокопович Карась (8 січня 1938, село Коханівка, нині Полонського району Хмельницької області) — український поет. Член Національної спілки письменників України (від 1969 року). Заслужений журналіст України (1997).

Петро Карась народився у родині колгоспника. Закінчив семирічку та Славутське педагогічне училище. У 1956—1960 роках був студентом факультету жураністики Київського університету. З четвертого курсу пішов працювати до редакції обласної газети «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті») в Хмельницькому. 1961 року закінчив університет заочно.

1962 року став членом КПРС. 1974 року в Києві закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України.

У «Радянському Поділлі» працював завідувачем відділу культури та шкіл. Був редактором обласної молодіжної газети «Корчагінець» (Хмельницький).

Голова секції Хмельницького обласного товариства інвалідів.

З першими поезіями виступив у районній газеті в Славуті, коли ще навчався в педагогічному училищі. 1965 року дебютував поетичною збіркою «Озаріння». 1967 року побачила світ друга збірка віршів поета — «Два крила». Далі вийшли збірки «Червонозем» (1972), «За правом — жить!» (1985), «Колиска», «Соломія», «Жінка», «Вибране», «Кардіограма», «Соната подільської осені», «Небо і земля», «Часу вічний чар», «Високе причастя», «Житечка жменя», «Серце підказало…», «Сон-трава», «Ромен цвіте», «Мазепа», «Будьмо гонорові!», «Невозводи», «Ти — божественна!», «Спасибі!», книга вибраного «Свята моя любов».

Автор художньо-документальних нарисів «Хмельниччина» (1975), «Ударна ланка» (Львів: Каменяр, 1985) — про Героя Соціалістичної Праці, ланкового механізаторів колгоспу «Іскра» Хмельницької області М. М. Янчука, повісті «Викликаю вогонь», роману «Буремний Буг».

На вірші Карася помпозитори написали низку пісень («Козацькому роду нема переводу», «Вкраїно, матінко моя», «Дві троянди», «Гуляйполе», «Віват, Хмельницький!» та інші). Окремі твори перекладено російською, болгарською мовами.

Грищук Броніслав Антонович

Залишити коментар

Грищук Броніслав Антонович народився 1 квітня 1940 року в селі Сергіївці Волочиського району Хмельницької області в селянській сім’ї. Закінчив Львівський державний університет їм. Ів.Франка, факультет журналістики (1967 р.).

Прозаїк, поет, публіцист. Член Спілки Письменників України з 1975 року. Перший поетичний твір був надрукований 1960 року в армійській газеті “Крылья победы”. Перша книжка оповідань побачила світ у видавництві “Молодь” (Київ, 1972 р.). Багато років працював журналістом у газетах Львівщини та Хмельниччини, редактором видавництва (газета ПрикВО “Слава Родины”, обласна молодіжна газета “Ленінська молодь”, видавництво “Каменяр” – 1966 – 1972 рр., обласна газета “Радянське Поділля – 1972 – 1980 рр.), відповідальним секретарем Хмельницької обласної організації Спілки письменників України (1980 – 1986 рр.), редактором Хмельницької обласної газети “Подільські вісті” (1992 – 1993 рр.). Лауреат обласної літературної премії ім. М.Годованця, заслужений журналіст України, лауреат диплома і премії “Золоте перо” Спілки журналістів України.

У творчому доробку Б.Грищука – десятки книжок художньої прози, поезії, публіцистики, краєзнавчих нарисів:

Білий птах. Оповідання. К., “Молодь”, 1972.
Вечірні поїзди. Повісті, оповідання. “Радянський письменник”, І977.
Двоє в березні. Повісті, оповідання. К., “Молодь”, І980.
Колія. Повісті, оповідання. “Каменяр”, 1982.
Станція сподівань. Роман. “Радянський письменник”, 1984.
Звуки гармони. Повести, рассказы. Б переводе на русский язык. Москва, “Советский писатель”,1986
Поділля – колиско і доле. Роман. “Каменяр”, 1983.
Ріка пам’яті. Публіцистичні роздуми. “Каменяр”, 1989.
Танець на пуантах. Романи, повісті. К. “Дніпро”, 1990.
Кинджал милосердя. Повісті, оповідання, К., “Радянський письменник”, 1991.
Граф Мархоцький і Миньковецька держава. Документальний нарис. Видавництво “Поділля”, 1992.
Античний гондольєр. Поезії. Видавництво Хмельницької міської ради, 1994.
Колискова для гладіатора. Повісті, новели, поезії. Видавництво “Поділля”, 1996.
Творці солодкого дива. Документальний нарис. Видавництво “Поділля”, 1998.
Блюз у джазових тонах. Повісті, новели, поезії. Видавництво “Поділля”, 1998.
Хмельницький, Документальний нарис. “Каменяр”, 1977.
Хмельницький, Документальний нарис. “Каменяр”, 1978.
Хмельницький. Документальний нарис. “Мистецтво”, 1983.
Хмельницький. Документальний нарис. “Каменяр”, 1989.
Хмельниччина. Документальний нарис. “Мистецтво”, 1989.
Красо України, Подолля. Хмельниччина. Документальний нарис. Фірма “Чорлі”, Київ, 1996.

Вибрані твори

РАЙЦЕНТРІВСЬКИЙ КАЙФ

Глухий готель, німа кімната,
брусочок сиру на столі,
і пляшка, щойно розпочата,
і дощик при віконнім склі.

Нема з тобою, слава Богу,
ні того, хто тебе хвалив,
ні того, хто тебе обмовив
за те, що ти з ним хліб ділив.

Нема кому зронити слово,
кого чекать, до кого йти.
Терпке вино, сирок солоний,
нічний метелик над плафоном
і тиха розкіш самоти.

1996

***

За тридев’ять небес,
де нема ні плачу, ані сміху,
де у райських садах
не вмовкають джмелі й солов’ї,
де вощиновий берег
спливає медами справіку
у нектарні бездонні озера
й дзвінкі ручаї,-
звідти,
з вимірів тих
золотих-осяйних-незбагненних,
мама з татом
вдивляються в мене
крізь божі світи,
ніби хочуть сказати
щось дуже важливе для мене
та від чогось мене, нерозумного,
застерегти!

Губи, брови, морщинки
ворушаться в болісних зламах –
хоч на мить на одну
відступи, відпусти, німота!
Але марні вони,
позамежні оті намагання,
бо печать невидима
лягла на пошерхлі уста!
Так зі снів
ми і світимось втрьох,
наче храмові свічі:
я – з свойого, земного,
вповитого тліном гріхів,
а вони – з того сну,
де ні слів, ані сліз,-
тільки вічність,
та пісні солов’їв,
та вощиновий мед
берегів.

Ольга Ткач

Залишити коментар

Ольга Ткач народилася 15 грудня 1983 року в м. Хмельницькому. Лауреат обласних республіканських і міжнародного конкурсів. Автор збірок “Мамо Україно” і “Коханню кожен вік підвладний”.

ЖЕРЕБ

Життя –
це наш щоденний Рубікон,
Це те одвічне “Бути чи не бути”:
Долать у світі сотні перепон,
Чи в вічну темінь
зопалу пірнути.
Життя –
це новий день і новий крок,
І він руйнує все,
що ти плануєш,
Та знову ти кидаєш жеребок.
Як Юлій Цезар,
ти щодня воюєш.
І кожен день монетку подають,
Шматок металу, що віщує долі.
Підкинувши її, пізнаєш путь
Чи в вольності орла,
Чи в решкиній неволі.
Так, я поет. Душа моя цвіте.
Та я покірна тільки у сонеті
Й нізащо я не згоджуся на те:
Довірити судьбу свою
монеті.
Я з новим днем
ступаю новий крок.
Лечу стрілою
крізь залізні грати
І знов кидаю новий жеребок.
Щоби прийти,
побачити і взяти.

Мачківський Микола Антонович

Залишити коментар

Микола Антонович Мачківський (10 січня 1942, с. Хоросток Славутського району Хмельницької області) — український поет.

Народився в селянській родині. Його сім’я, як багато інших в Україні, пройшла через жорна 1930-х і 1940-х: репресії, війна, повоєнне лихоліття… 1928 енкаведисти незаконно репресували та розстріляли дідів – братів Юзика і Кароля. Ув’язнили батька і дядька Миколу. У роки війни їх було звільнено та направлено в армію. Обидва додому не повернулися. Батько загинув у фашистському концтаборі.

Виживали удвох з матір’ю. Тяжко працювали. Та попри все хлопець навчався. Здобував освіту у Хоростецькій восьмирічній і Ганнопільській середній школах. Згодом закінчив Кам’янець-Подільську міжрайонну заочну школу (1960). За комсомольською путівкою їздив на спорудження цукрового заводу в Кам’янці-Подільському. 1968 закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював редактором районної газети «Радянське село» (Білогір’я), літературним редактором і літературним консультантом обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець», завідував кабінетом молодого автора при Хмельницькій обласній організації СПУ.

Разом з кількома науковцями створив музей «Літературна Хмельниччина», був його науковим співробітником. Працює у Хмельницькому видавництві «Поділля», редагує газету «Подільська панорама».

Збірки поезій:
«В житах» (1974),
«Червоний рушник» (1979),
«Живий дощ» (1983),
«Зав’язь доброти» (1986),
«Осіння радість» (1990),
«Розімкнуте коло» (1994),
«Вибране» (1994),
«Далечінь» (1997).
Художньо-докумументальна повість «Сорокодуби» (1994).
Художньо-документальний роман «Пароль – «Проскурів» (1997).

Член Спілки письменників України (нині Національна спілка письменників України) від 1979.

Премії
Міжнародна літературна премія імені Івана Кошелівця.
Хмельницька обласних премія імені Володимира Булаєнка.
Хмельницька обласних премія імені Микити Годованця.
Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького.

Older Entries